Нільзя впіхнуть нєвпіхуємоє

Україна, 20 лютого, 13:45 

Те, що за один рік "реформаторства" в Україні встановлено антинародний режим, з’ясувати зможе навіть розумово виснажена істота.

 

Роман Чайка

На обслуговування дуумвірату Кремлівських "баскетболістів" працюють цілі інститути та армія далеко не найгірших експертів у політичній, управлінській та економічній царинах. І саме тут найбільша розбіжність між їхньою та нашою вертикалями.

Те, що за один рік "реформаторства" в Україні встановлено антинародний режим, з’ясувати зможе навіть розумово виснажена істота. Відкриваємо Конституцію України. Конституція починається зі слів "Верховна Рада України від імені Українського народу….". Тобто – 450 вибраних, самостійних у делегованих рішеннях депутатів враховують усі бажання і волю 45 мільйонів і викладають їх у законах. Але після вікопомного рішення Конституційного Суду, який дозволив зліпити під Януковича більшість із "тушок", а опісля взагалі скасував поняття парламентської коаліції як такої, кожен громадянин, від імені якого і працювали  раніше представники, тобто народні депутати, знає – такої  влади цій тусовці ми не делегували. У їх програмах та обіцянках не було жодних натяків на те, що делегати народу стануть ручними мавпочками Азарова чи інших непублічних директорів "цирку під куполом". Ніхто, не голосував на виборах за те, щоб бютівська чи нашоукраїнська "тушка" перейшла під летючу руку Чечетова та законодавчий геній Єфремова.

Хтось пам’ятає, скільки людей проголосувало за політичну силу, яка сформувала фракцію "Реформи заради майбутнього"?! Правильно – такої політсили у бюлетенях не було. Владу народу, делеговану через представницький мандат, остаточно ліквідовано, а отже влада остаточно ненародна.

Остаточно і безповоротно? Це і є головним питанням часу. Вибудовування лояльної вертикалі під Януковича, нівеляція парламентаризму, запровадження міліцейської держави, судочинство у ручному режимі, зменшення повноважень кабінету міністрів, як колегіального уряду, перенесення центру прийняття виконавчих рішень до Адміністрації Президента, обезглавлення столиці. Про усе це вже писано-переписано, сказано-переказано. Російська модель керованої демократії вибудована, а якщо комусь не подобається – застосовується мєнтовська дубинка Могильова за білоруським зразком. Вперше з часів Щербицького у країні з’явилися політв’язні. Зневіра, страх і розпач – атмосфера суспільства, яке ніколи не відчувало себе політичною нацією. У телевізорі успішні революції Тунісу та Єгипту, кадри з вулиць Алжиру, Лівії, Марокко, Бахрейну, Албанії. Народи бунтують. Так далеко від України. А у нас – остаточно і безповоротно?

Два моменти для тих, хто ховається від морозів перед  монітором комп’ютерів, дають дещицю оптимізму. Легко переконатися, що білоруси і росіяни ніколи не зменшували своєї любові до власних "фюрерів"  нижче, ніж 60%-70%. Наш Гарант територіальної цілісності Межигір’я і 40% не нашкрябає, скільки б придворні соціологи не натягували циферки. І другий найважливіший момент – на обслуговування дуумвірату Кремлівських «баскетболістів» працюють цілі інститути та армія далеко не найгірших експертів у політичній, управлінській та економічній царинах. І саме тут найбільша розбіжність між їхньою та нашою вертикалями. Експертне середовище у влади мізерне. Багато з тих, хто щиро симпатизував регіоналам і їх партайгеноссе на початках, розчаровано відходять від обслуговування влади. Макіївсько-єнакіївських кадрів явно замало. Решта експертів та інтелектуалів навіть і не пробували пропонувати свої послуги владній бригаді. Одні – з ідеологічно-естетичних міркувань не хотіли надавати послуги "гопникам з вертикалі", інші – не могли погодитися із методами бригадирів у малинових піджаках із далеких 90-их. Пояснень безліч. Суть – у владної кліки катастрофічний інтелектуальний голод і кадровий дефіцит. Американських радників явно замало.  Переконатися в інтелектуальному банкрутстві влади легко: по плодах пізнаєте їх.

Податковий кодекс писали-переписували. Протести. Вето. Дописували-переписували. Скасовували. Приймали, як і бюджет – без жодних обговорень. Заступник глави Адміністрації Ірина Акімова про якість документів: "Дуже багато недоробок, пов'язаних з досить серйозними речами - посиленням адміністративного тиску на бізнес, посиленням можливості корупційних проявів, відсутністю належної прозорості у відносинах між податковими органами і платниками податків". Сам Янукович казав: "Вважаю, що Податковий кодекс у сьогоднішньому вигляді не є збалансованим і потребує серйозного доопрацювання". Знову  мудреці з більшості взялися до інтелектуальних вправ. Знову пані Акімова з трибуни: "Виникає питання: чому ці дискусії не дали розумного результату, на які розраховував Президент. Я думаю, що відповідь на це питання у значній мірі лежить в цих стінах". Професіонали з уряду та парламенту доопрацювали кодекс, але якість цієї так званої "податкової реформи" на вихлопі  - жахлива. Одні зупиняють бізнес, інші – виводять його з України, решта – втікає у тінь. Бухгалтери в комі. За два останні місяці безробіття зросло на сотні тисяч і левова частка з них – саме дрібні підприємці у минулому.

Кабінет Міністрів і проурядова більшість поспішно відклали розгляд  Житлового і Трудового кодексу. Пенсійна реформа отримала шквал критики від самої більшості та погрози страйків від завжди лояльних державних профспілок із ФПУ під керівництвом регіонала Хари. І в стінах уряду, і в кулуарах Ради пояснення від самих "більшовиків" просте – страх народних протестів у відповідь на низьку якість напрацьованих документів. Професіонали завідомо халтурять? Ні – просто бракує знань, уміння та інтелекту. Самі горе-реформатори крадькома від камер і диктофонів визнають – усі ці "документи" не тягнуть на реформи. Просто чергова зміна правил і розбалансування попередньої системи. Це -  банальні опуси для МВФ, де прописують параметри, які вимагає Міжнародний Валютний Фонд від уряду взамін за наступні мільярди запозичень. Розумний уряд у таких випадках пропонує прораховані  кроки для досягнення цих параметрів із врахуванням усіх особливостей економіки та управлінської системи власної держави. Азаровський Кабмін "младореформаторів" просто декларує місії МВФ цифри нових тарифів і цін та обіцяє  міжнародним кредиторам  терміни їх введення, а коли нічого не вдається – банально відстрочує черговий парламентський цирк із прийняттям  таких кодексів. Але  що далі?

Теоретики реформ, ідеологи реформістської пропаганди і самі міністри та віце-прем’єри напевно вже розуміють – низький інтелект нижчих ланок виконавської вертикалі просто не дає змоги таким виконавцям, які на ділі  мають впроваджувати і без того низькоякісні "реформістські закони", зрозуміти що і для чого робити. Банальний ексцес виконавця. І що з того, що такий виконавець "зьома", що він ручний  і  слухняний пудель, що вірний  ділу  "партії та генсека"?

А найстрашніша і нездоланна перешкода для всіх цих реформаторських потуг – тотальна корупція самої влади. Харківський даїшник розповів про свого знайомого начальника, який добровільно йде з роботи – суми відкатів "нагору" стали більшими, ніж можна "настригти" на його даїшному прибутковому місці. Реформи – це передовсім великі кошти. А їх корупційна гідра з’їсть не гірше, за переобладнання столичного  футбольного стадіону.

От і гадай тепер, що трапиться швидше: терпіння народу лусне, чи псевдо реформаторський монстр на глиняних ніжках завалиться?!